"Диму без вогню не бува” – кажуть. Або ж – “в кожній чутці є частка чутки”. Ми не будемо заглиблюватися в історію цього, хм, свята, натомість пороздумуємо на тему реальності існування деяких явищ та істот, що традиційно згадуються на Хеловін.
Почнемо із смачненького – вампірів. Ідея пити кров ближнього і не дуже – не нова, та часто практикується в переносному смислі цього слова. Про справжніх існуючих у природі вампірів вже ось недавно розповідав Med Goblin у своєму дописі ось тут. Існують кажани які п’ють кров інших тварин, і дуже не виключено, що наша кров їм теж до смаку, чому навіть існують опосередковані докази.
А якщо ми абстрагуємось від самого факту пиття кровоньки і сфокусуємося на самому образі упиряки, описаного у фольклорі та творах масової культури, то отримаємо клінічну картину рідкісного генетичного захворювання під назвою порфірія. Це спадкове порушення обміну порфіринів (такі пігменти, які лежать в основі багатьох біологічних молекул, у нашому випадку – гемоглобіну) і має симптоматику… близьку до класичного упирського портрету – бліда чутлива до сонячного проміння шкіра (фотодерматоз), ушкодження та деформація хрящів (вуха, ніс та суглоби пальців з часом набувають страхітливих характерних форм), колір сечі має червоне забарвлення (логіка середньовіччя проста – червона сеча – значить п’є кров), шлунково-кишкові розлади, що супроводжуються гострими болями (а Ви спробуйте при такому ще часника з’їсти!) та нервово-психічними розладами (тут і так не знаєш, що з тобою коїться – середньовічна медицина була багата різними вишуканими діагнозами і методами лікування, але ще аж ніяк не підозрювала про існування генів та їх дефекти; на підтримку ближнього важко було розраховувати, тому до поїханого даху зовсім недалеко!). Іноді, бідолахам ще дошкуляють проблеми з деснами, які можуть трохи відступати та більшою мірою оголювали зуби. Відповідно, будучи таким тендітним красунчиком, нелегко було соціалізуватися в суворому середньовічному суспільстві.
На щастя, таким страхіттям хворіє не так багато людей (1), майже завжди це генетично обумовлена патологія, ймовірність виникнення якої вища в ізольованих популяціях, де мали місце близькоспоріднені шлюби (як, до речі, і королівські родини). Про королівські родини – англійський король Георг 3, страждав на порфірію (2) та був вельми не в собі.
Іншим відомим персонажем, кого вважають заслуженим упирем (а відповідно – жертвою порфірії) є князь Влад ІІІ Дракула. Однак якщо “мощі” пана Георга дослідили генетики, перш ніж нагородити його таким діагнозом, то відомості про Дракулу досить обмежені і сильно викривлені призмою одноіменного твору Брема Стокера, який, на думку, румунських істориків, зганьбив добре ім’я національного героя. Цікаво також, що Джулія Ендерс у своїй книзі "Цей чудовий кишківник", згадуючи порфірію, висловлює думку про важливу роль також і дисбіотичного стану кишківника в етіології даного захворювання.
Іншими лоскочучими уяву хеловінськими героями є перевертні (вурдалаки, або ж вервольфи). Підгрунтям для появи у фольклорі цих істот очевидно стало рідкісне захворювання – гіпертрихіоз. Іншими словами, це – надмірне оволосіння тіла, у тому числі, обличчя. За даними літератури, таке лихо може бути генетично обумовленим, або ж набутим, та є одним із вторинних симптомів при деяких патологіях, спричинених ендокринними чи метаболічними порушеннями (3).
Зомбі, або ж ходячі мерці. Так, і таке буває! Вірніше, самі “мерці” твердо у цьому переконані. І синдром Котара, або ж, власне, “синдром ходячого мерця” тому причина. Ця патологія є психопаталогічним розладом. Причиною його часто є травма голови. Цей синдром може виникати і разом з іншими психічними розладами (4, 5). А ще описано один випадок, коли таке накрило пацієнтку після прийому… ацикловіру (6) (упс).
Додає іскорки до цього списку болячок ще й вірус сказу, на який нерідко хворіли домашні тварини та, відповідно, люди. Етіологія захворювання – страшнюча. А ключовою ознакою, яка робить цю хворобу актуальною… в світлі поширення народних вірувань про всяку нечисть, є механізм передачі – через укус. Також нещасних дуже ковбасить від однієї згадки про воду (святу, в тому числі) та від різких запахів (як, наприклад, того ж часнику).
Загалом, невесело і так було цим всім нещасним людям, а тут ще й соціальне щемилово та інквізиція! Тому – як святкуватимете Хеловін – не забудьте підняти келих за прогрес в медицині!
