Мікробчики не лише живуть в смачних йогуртах і допомагають нам перетравлювати їжу. Існують ще й ті, хто, так би мовити, на темній стороні. Принаймні, інтерес до тих, інших у нас значно вищий, ніж до склянки з кефіром. Воно й не дивно, добрі речі часто залишаються непоміченими, а от злі – відразу наганяють хайп. 

Чи такі вони вже й злі – ті збудники інфекційних хвороб, і від чого стають такі люті? 

Люди та інфекції

Інфекційні хвороби супроводжують людство завжди. І справедливо сказати, що наш вид не  унікальний в цьому плані – бактерії та віруси так само вражують тварин та рослини. 

Із якимось наближенням можна сказати, що в екосистемах інфекційні хвороби є одним із регуляторів чисельності популяції: коли вона стає надто щільною, ймовірність передачі збудника від особини до особини значно зростає. Тоді може починається якась пошесть, яка розріджує популяцію, залишаючи найстійкіших та зберігаючи таким чином баланс в екосистемі. 

Але люди – особливий вид. Ми навчилися мислити, досліджувати і винаходити. Правда, не все і не відразу. Люди зазирнули в мікроскоп та побачили мікроби в 17 столітті, але лише в кінці 19 століття почало з’являтися уявлення про те, що руки таки ліпше мити. Початок 20 століття подарувало нам, як спочатку здавалося, панацею – антибіотики. Феєричним і ключовим у подоланні деяких збудників стала можливість вакцинації.

Як наслідок, за останні двісті років смертність від інфекційних хвороб істотно зменшилася, тривалість життя зросла вдвічі, а власне популяція людей на планеті зросла більш як в сім разів! Без знань про мікроби і правил елементарної гігієни ми б не змогли б існувати в такій тісній популяції.

Від віспи-холери-чуми до грипу та стафілококів

Масштабні епідемії минулих часів наче б то відійшли у минуле. З’явилися дієвіші засоби для їх запобігання та припинення, окрім як спалити відьму та позвонити в дзвони. Ми вже не боїмося міазмів (не боїмося  ж?), однак вже починаємо усвідомлювати потенційну загрозу антибіотикорезистентності. 

І не дивно, за останні кілька десятків років не винайдено жодного концептуально нового антибіотичного засобу, а великі фармкомпанії згортають свої дослідження по їх розробці через відсутність фінансово вигідних результатів досліджень. 

А помирати від чуми, як і від ускладнень грипу чи антибіотикорезистентного стафілококу, однаково не хочеться. Та чи справді тим грізним збудникам сьогодні можна сказати рішуче “прощавай”?

От холера

Ця хвороба забирала мільйони людських життів в минулі століття.
І зараз продовжує їх забирати – правда, трохи менше. Щороку у світі реєструють до 4 млн випадків захворювання на холеру і щороку від неї гинуть десятки, а то й сотня тисяч людей. Наразі спалахи холери мають ендемічний характер і  фіксуються в країнах Африки, Індії, на Карибських островах. 

Спалахи холери зазвичай передбачувані та їм можна запобігти. 

Як правило вони пов’язані із погіршеним доступом до чистої води та неналежно працюючою, а іноді взагалі відсутньою системою каналізації.

Цікаво, що іноді холерний вібріон потрапляє в організм, однак холера  не розвивається, хоч людина більше тижня є носієм та джерелом інфекції. 

По суті, збудник холери початково є сапрофітом, тому виживати і цілком повноцінно жити у довкіллі може довго. 

Лікування передбачає симптоматичну терапію, спрямовану на запобігання дегідратації та, в рідкісних випадках, застосування антибіотиків. Також сьогодні вже існують вакцини від холери. 

Де чумово?

До винайдення антибіотиків чума забирала мільйони людських життів та наганяла неабиякий жах.  Та після появи ефективних протимікробних засобів практично все стало впиратися у швидку діагностику, адже захворювання розвивається дуже швидко і від зараження до смерті може пройти лише кілька діб. 

Природнім резервуаром чуми в природі є степові гризуни. 

У довкіллі збудник чуми виживає доволі довго – у грунті до 24 днів, а на побутових поверхнях три доби. 

За останні десять років у світі зареєстровано більше трьох тисяч випадків чуми та більш, ніж півтисячі загиблих. Переважно це траплялося в Конго, Перу та на Мадагаскарі. 

У західних сільських регіонах США щороку фіксують близько десятка випадків чуми. Вважається, що блохи від диких гризунів передаються домашнім котам та собакам, а від них може відбуватися зараження людини. 

Сьогодні належна діагностика та доступна антибіотикотерапія дозволяють локалізовувати спалахи, що зрідка, однак все ж виникають.

Що трохи насторожує хіба, що подекуди фіксуються штами чуми із плазмід-асоційованою стійкістю до ключових антибіотиків, на які покладають основні надії при лікуванні хворих. 

Прощавай, віспа

Дуже контагіозний збудник віспи здатний виживати у довкіллі місяцями. 

Гарна новина – віспа не передається від якогось іншого джерела, як від хворої людини. Іншими словами, не виявлено інших носіїв віспи, окрім як людей. 

Тому пресвята вакцинація таки створила диво.  Після спалаху в Індії в 1974, коли загинуло близько 15 тисяч людей, у 1975 трирічна дівчинка із Бангладешу стала останньою, хто підхопив віспу природнім шляхом (вона видужала). Але згодом у 1978 у затишному Бірмінгемі розгорнулася справжня драма – на віспу захворіває медик, яка працювала на поверх вище за лабораторію, яка займалася дослідженням віспи. Про підозру на цю недугу спочатку не йшлося (ну її вже наче подолано) і  діагноз було поставлено надто пізно. Жах охопив не лише університет та місто, а й міжнародну спільноту. Екстренна вакцинація всіх, хто контактував із потерпілою, не дала змоги поширитися хворобі далі. Таким чином, місіс Паркер офіційно стала останньою на сьогодні померлою від віспи, а завідувач лабораторією через цей прецедент покінчив життя самогубством.

На сьогодні збудник віспи є лише в двох науково-дослідних лабораторіях світу. У 2018 було офіційно повідомлено про створення противірусного препатату і його напрацювання на випадок неблагородних вчинків з боку потенційних агресорів та інших непередбачуваних ситуацій, як то було в Бірмінгемі. 

Живуча сибірка

Збудник сибірки – бактерія, що належить до роду бацил. Супер-сила бацил – здатність утворювати спори та зберігатися таким чином у довкіллі  десятиліттями. 

Зараження відбувається, коли спори потрапляють в організм – при їх вдиханні чи із їжею. У групі ризику – люди, що працюють із тваринами та продуктами тваринного походження. 

Гарна новина – сибіркою не можна заразитися, як грипом, наприклад, від хворої людини. 

Спалахи мають локальний характер і починаються із захворювання та загибелі тварин. Тому рекомендовано щеплення тварин, а особливо у місцевостях, де було зафіксовано цей збудник. 

В Україні сибірку реєстрували в с. Червоне та Лозовий Яр Яготинського району Київської області та в с. Вознесенка Мелітопольського району Запорізької області. 

Зважаючи на тривале збереження збудника у довкіллі, сибірка є потенційною загрозою в руках зловмисників – терористичні спроби в 2001 (листи із спорами сибірки в США) тому підтвердження. 

Лікування сибірки проводиться за допомогою антибіотиків. Профілактика – щеплення тварин та людей, що потенційно можуть піддаватися ризикам. 

Недооцінений сьогодні вірус Ебола

Вірус Ебола не без причин вважається одним із найгрізніших інфекційних загроз на сьогодні. Природній резервуар – тварини, переважно тропічні кажани. До речі, своєю назвою завдячує не якомусь вченому на прізвище Ебола, а назві річки Ебола  (Заїр), біля якої він він був зафіксований у 1976. 

Має високий ступінь контагіозності та високий відсоток летальності. 

Тижнями може зберігатися у довкіллі у висушеному стані. Інкубаційний період може бути доволі тривалим – до трьох тижнів.

Специфічного лікування як такого нема. Гарна новина – зовсім нещодавно розроблено вакцини. 

І якраз зараз, поки ми всі нервуємо, читаючи новини про коронавірус, розгортаються драматичні події в Конго. У Західній Африці від цього вірусу протягом 2013-2016 рр загинуло більше 10 тис людей. А спалах у Конго із літа 2018 триває і далі. Більше 3 тисяч випадків із більш як 60% летальністю.

І якби не коронавірус, то всі заголовки зараз би рясніли б інформацією про вірус Ебола.

Звідки воно береться?

Переважно від тварин. 

Інфекційні збудники постійно персистують у популяціях тварин. Не всі збудники можуть бути заразними для людини, але якась випадкова мутація може тому сприяти. Сприяє підвищенню ймовірності передачі нам нових інфекцій від тварин і власне розростання нашої популяції: ми заселяємо все більше територій, на яких мешкали дикі тварини, і з якими ми за раніших умов не контактували. Також для прогодування багатомільярдного населення вирощується відповідно багатомільярдне поголів’я домашніх тварин. Вони вимушено знаходяться у скупчених популяціях і це також сприяє виникненню та поширенню інфекційних хвороб серед них. Тому не дивно, що ці інфекційні захворювання можуть передаватися і до людей, які з ними контактують. 

36 годин: від навіддаленішого куточка на планеті до більшості мегаполісів

Розвиток транспортних сполучень – це воістину прекрасно. Це можливість подорожувати, відкривати і бачити нове. Але інфекційні збудники таким чином роблять приблизно те ж саме. 

І якщо раніше спалах якоїсь інфекції здійснював спустошливий вплив у певній місцевості і фізично не поширювався далі, то зараз для цього є всі умови. 

Інкубаційний період багатьох недуг дещо більший за 36 годин. 

Все ті ж зміни клімату

Таке неістотне, на перший погляд, потепління сприяє поширенню ареалів тварин переносників інфекцій (комарі, гризуни, тощо) на північніші регіони. Відповідно існують ризики того, що деякі хвороби з часом можуть перестати бути ендемічними. 

І про біологічну зброю

Використання інфекційних агентів з неблагородними цілями може мати не лише військову, а й терористичні та кримінальні цілі. 

Власне біологічна зброя має трохи довшу історію, ніж свідоме вивчення людством мікроорганізмів. Наприклад, в 1300 році татаро-монголи при облозі Каффи закидали трупи померлих від чуми за мури міста. 

Японці активно працювали в секторі розробки біологічної зброї в часи другої світової війни. То були ганебні сторінки в історії отримання мікробіологічних знань – із дослідженнями на людях, в яких було використано більш як 5 тисяч людей, близько 600 з яких померло. 

Не обійшлося без польових експериментів: було заражено близько тисячі колодязів у китайських селах для вивчення розвитку спалахів холери та тифу. Японські літаки скидали на китайські міста бліх, заражених легеневою чумою. Спалахи, які виникли, тривали ще впродовж наступних років та спричинили загибель близько 30 тис людей. Після закінчення війни дослідники були помилувані в обмін на повну інформацію про проведені дослідження. Таким чином науковці із трохи кримінальним минулим стали шанованими громадянами та засновниками фармкомпаній. А деякі навіть публікували свої роботи в наукових журналах, замінивши в розділі описання матеріалів і методів “human” на “monkey”. 

Як приклад досліджень в США приводять експериментальне контамінування метрополітену Нью Йорка непатогенною бактерією Bacillus globigii, що моделювала потенційну атаку збудником сибірської виразки. 

Зрештою у 1972 було ініційовано підписання Конвенції про біологічну зброю, яка зобов’язала всіх країн-учасників утриматися від її розробки та застосування.  

Однак це не стало запорукою того, що учасники таки дотримуються своїх обіцянок. Припускається, що деякі країни продовжують свої дослідження неофіційно. У той же час такі країни, як Північна Корея, Іран та Сирія цього не приховують. 

Порушення техніки безпеки при таких дослідженнях іноді можуть створюють прецеденти, що порушують їх “секретність”. Наприклад спалах сибірської виразки у Єкатиренбурзі в 1979, коли всі жертви захворіли у  вузькій зоні по напрямку вітру від місцевого військового об’єкту дало підстави стверджувати про напрацювання цього збудника. 

Прикладом біологічних терористичних атак є розсилання листів із спорами збудників сибірської виразки в 2001. 

Власне біологічна зброя – штука мало передбачувана у своїх наслідках і бажаючих з нею мати справу не так багато. 

Чи вже час панікувати?

Панікувати ніколи не час. Хоча б  тому, що це неконструктивно. 

Спалахи інфекційних хвороб і поява нових – штука очікувана і невідворотня за даних умов. І траплятиметься це при приготуванні м’яса екзотичних тварин чи на величезних агропромислових тваринницьких комплексах – питання часу і випадку. 

Поява нового “невідомого звіра”, що може спричинити нові спалахи, звичайно ж можлива. Але і ми “не ликом шиті” – наука і медицина стрімко розвиваються. 

А от нехтувати щепленнями точно не варто. Бо це те, що може захистити нас від вже “відомих звірів”, але далеко не менш лютих. До прикладу, грип і кір щороку вбиває в світі сотні тисяч людей. І цього могло б не бути. 

Також – дотримання правил гігієни, що іноді звучить трохи нудно, однак це справді працює. 

 

Photo by Anna Dziubinska on Unsplash